Війна безжально вторгається у життя кожного з нас, залишаючи по собі глибокі рани, біль і руйнування всього навколо. Особливо вразливими є діти, адже вони змушені швидко дорослішати та пізнавати цей світ через призму війни, залишаючи позаду безтурботне дитинство, яке має бути наповнене радістю, навчанням та сміхом. Натомість, діти в Україні змушені жити зі страхом, прокидатися від вибухів та залишати свої рідні домівки через окупацію. Їхні емоційні та психологічні стани, які знаходяться на етапі розвитку, сильно страждають від постійного стресу та невизначеності. Вони втратили фундамент для спокійного розвитку, втратили почуття безпеки.
Про свої переживання, дорослі цінності та мрії на майбутнє, а також про те, як діти знаходять надію навіть у найтемніші часи розповіли вихованці танцювальної студії:
Війна – це дуже поганий спогад у житті, який мені важко буде пережити. Мені буває страшно іноді від дуже чутного вибуху… Мені допомагає впоратися з цим страхом матуся, вона мене і обіймає, і заспокоює. Я бачила, що коли почалася війна мама з татом були дуже напружені та дуже налякані. Я б хотіла, щоб Україна впоралася з цією війною і все було, як раніше…
Камелія, 7 років
Фото з особистого архіву
Війна – це коли люди з людьми боряться. Найдорожче в житті – це любов, і щоб залишились живі, коли війна.
Мелісса 5 років
Фото з особистого архіву
Повне відео з дівчатами, Камелією та Меліссою, можна подивитися за посиланням: https://youtu.be/WkUxX0IvnFM
Коли я переїхав у Дніпро – це стало моїм новим життям. Я сумую за Мар’їнкою, тому що там було багато чого і я любив там гуляти. І ще, я звик до вибухів, тому що я жив у своєму маленькому містечку і там постійно щось бабахало. Допомагає (впоратись з негативними емоціями) гра в якісь ігри, де самому дуже весело і я відволікаюсь від цього. І коли почалася війна, я переїхав у Дніпро і тут займаюся воркаутом та танцями. Мені сподобалось, танці викликають у мене позитивні емоції. Мрію, щоб війна закінчилась і щоб ми переїхали у власну квартиру або будинок.
Костя, 11 років
Фото з особистого архіву. Перші три дні після виїзду з Мар’їнки.
Повне відео з Костею можна подивитися за посиланням: https://youtu.be/h2bLr-RfY88
Фото з особистого архіву. Фестиваль.
Я переїхала у Дніпро із Бердянська. Поки ми були в окупації, ми ходили в нашу студію, там ховались, співали українські пісні, намагались якби мотивувати себе на якісь кращі зміни. Ми вчили нові пісні, в умовах, які в нас там були, дійсно, це були дуже страшні умови, бо через двері були вже окупанти. Життя в окупації це як відрізок життя, який настав дуже несподівано, який ніхто ніколи не зможе забути, я впевнена. Поки ми жили в окупації, півроку була надія на те, що все скоро закінчиться. А потім ми все ж таки вирішили виїжджати, бо казали, що перекриють всі виходи. Можу сказати, що ставлення до творчості після окупації стало серйозніше, бо розумієш, що життя одне. А коли не було ніяких перешкод, то воно здавалось набагато легше, але зараз я розумію, що треба швидко все робити, поки ти це можеш і поки маєш всі можливості. Переживши це все ми нарешті побачили український прапор, це була найщасливіша мить мого життя, і ці емоції, це незабутні емоції.
Хочу сказати, ще про мрію свою, тому що зараз, як ніколи потрібно мріяти, це повинна бути мотивація така, щоб зараз не опускати руки, в такі важкі часи. Тому мрія, це дійсно важливо зараз. Я мрію, щоб нарешті настав мир, щоб поскоріше ця жахлива війна закінчилась і я повернулась в свій Бердянськ.
Валерія, 15 років
Фото з особистого архіву. Фестиваль.
Повне відео з Валерією можна подивитися за посиланням: https://youtu.be/fN09-DqUPuo
Фото з особистого архіву.Благодійний захід.