





































На честь цього дня, колектив КЗПО “ЦДЮТ “Крила” ДМР долучився до Всеукраїнської акції пам’яті «Сонях».
Використання соняха як символ пам’яті захисників України – це символ усвідомлення українським суспільством ціни незалежності нашої держави.













Про свої переживання, дорослі цінності та мрії на майбутнє, а також про те, як діти знаходять надію навіть у найтемніші часи розповіли вихованці танцювальної студії:
Війна – це дуже поганий спогад у житті, який мені важко буде пережити. Мені буває страшно іноді від дуже чутного вибуху… Мені допомагає впоратися з цим страхом матуся, вона мене і обіймає, і заспокоює. Я бачила, що коли почалася війна мама з татом були дуже напружені та дуже налякані. Я б хотіла, щоб Україна впоралася з цією війною і все було, як раніше…
Камелія, 7 років

Фото з особистого архіву
Війна – це коли люди з людьми боряться. Найдорожче в житті – це любов, і щоб залишились живі, коли війна.
Мелісса 5 років

Фото з особистого архіву
Повне відео з дівчатами, Камелією та Меліссою, можна подивитися за посиланням: https://youtu.be/WkUxX0IvnFM
Коли я переїхав у Дніпро – це стало моїм новим життям. Я сумую за Мар’їнкою, тому що там було багато чого і я любив там гуляти. І ще, я звик до вибухів, тому що я жив у своєму маленькому містечку і там постійно щось бабахало. Допомагає (впоратись з негативними емоціями) гра в якісь ігри, де самому дуже весело і я відволікаюсь від цього. І коли почалася війна, я переїхав у Дніпро і тут займаюся воркаутом та танцями. Мені сподобалось, танці викликають у мене позитивні емоції. Мрію, щоб війна закінчилась і щоб ми переїхали у власну квартиру або будинок.
Костя, 11 років

Фото з особистого архіву. Перші три дні після виїзду з Мар’їнки.
Повне відео з Костею можна подивитися за посиланням: https://youtu.be/h2bLr-RfY88

Фото з особистого архіву. Фестиваль.
Я переїхала у Дніпро із Бердянська. Поки ми були в окупації, ми ходили в нашу студію, там ховались, співали українські пісні, намагались якби мотивувати себе на якісь кращі зміни. Ми вчили нові пісні, в умовах, які в нас там були, дійсно, це були дуже страшні умови, бо через двері були вже окупанти. Життя в окупації це як відрізок життя, який настав дуже несподівано, який ніхто ніколи не зможе забути, я впевнена. Поки ми жили в окупації, півроку була надія на те, що все скоро закінчиться. А потім ми все ж таки вирішили виїжджати, бо казали, що перекриють всі виходи. Можу сказати, що ставлення до творчості після окупації стало серйозніше, бо розумієш, що життя одне. А коли не було ніяких перешкод, то воно здавалось набагато легше, але зараз я розумію, що треба швидко все робити, поки ти це можеш і поки маєш всі можливості. Переживши це все ми нарешті побачили український прапор, це була найщасливіша мить мого життя, і ці емоції, це незабутні емоції.
Хочу сказати, ще про мрію свою, тому що зараз, як ніколи потрібно мріяти, це повинна бути мотивація така, щоб зараз не опускати руки, в такі важкі часи. Тому мрія, це дійсно важливо зараз. Я мрію, щоб нарешті настав мир, щоб поскоріше ця жахлива війна закінчилась і я повернулась в свій Бердянськ.
Валерія, 15 років

Фото з особистого архіву. Фестиваль.
Повне відео з Валерією можна подивитися за посиланням: https://youtu.be/fN09-DqUPuo
Фото з особистого архіву.Благодійний захід.





Лети до мети!












